Футбол Надвірнянщини

- Коли ми починали у Надвірній (1986-1987) я, як тренер, мусів привезти форму, дітсати м’ячі, помалювати ці м’ячі, зібрати  команду а потім її ще й тренувати. Колись тренер замінював усіх. Тоді багато зробилося у Надвірній... Але тоді була "Робітнича газета" з подачі та допомоги якої усе робилося.

Цього року, до речі, виповнюється 25 років з часу коли команда"Бистриця" Надвірна завоювала всі титули (1986 р. - Володар кубка «Робітничої газети», 1987 р. Володар кубка області , Володар суперкубка області, Володар міжнародного кубка газети «Работническо дело» (Болгарія). Це тоді було не так просто. Грали з суперниками з Болгарії ("Враца" 1:1 на виїзді. Тоді  Микола Пристай забив гол на 60 хв., а болгари зрівняли на 84-ій з пенальті.  Та 1:0 вдома. Відзначився Василь Чіх, котрого з нами уже немає). 

На стадіони тоді приходило біля семи тисяч глядачів. І хто був спонсором - місцевий лісокомбінат. Зарплати були тільки у запрошених -4-5 виконавців. Решта всі були свої – з заводу. Хтось був на роботі влаштований, хтось взагалі грав заради інтересу. І приїжджих було тільки четверо а не так, як сьогодні у деяких наших командах, де тільки четверо-п’ятеро своїх. 

За надвірнянську команду тоді грали працівники заводу. Помагали ж -директор заводу Лінівський Роман Дмитрович, заступник директора Лелюх Дмитро Іванович, інженер Гандзюк Володимир Михайлович а директором стадіону був воротар команди Лютак Мирон.

 Тоді ми з Надвірною виграли все, що можна було.

От так і тепер має бути. Футбол вимагає жертв. Футбол вимагає праці 24 години на добу.

До речі, у цьому році минає також 40 років від виходу Івано-Франківського «Спартака» у першу лігу Радянського футболу (У 1972 році команда «Спартак» зіграла у Сімферополі перехідну гру з командою  «Даугава» з Риги). Також  40 років виповнюється з часу перемоги команди «Зоря» Луганськ у Чемпіонаті Радянського союзу.

Тож дат доволі  багато.

- У системному підході. У перспективі. Почнемо з того, що у нас є багато талановитих дітей, але вони не мають не те, що стимулу, - вони не мають елементарних умов для підготовки. Подивіться по наших школах: рідко де є душові кімнати, іноді дітям доводиться навіть перевдягатися на лавках біля стадіону. Це не робота. Я 9 років працював у Польщі   то такого не бачив. Подивившись на це все дитина починає всерйоз задумуватися чи працювати далі, чи йти вчитися поки не пізно.

Тепер далі: а на кого має рівнятися молодий футболіст. До чого має прагнути? Виграти чемпіонат області зараз не престижно. А про щось інше говорити серйозно - як показала практика останніх років - не реально. То чому ми потім плачимося, що прикарпатські юні футболісти грають у інших клубах? Візьмімо, наприклад, команду "Скала",  про котру усі заговорили у нинішнє міжсезоння. Так у них три спонсори і вже чотири чи п’ять філій по західній Україні. Там створені усі умови, котрими не може похвалитися ні "Прикарпаття" ні "Енергетик". А де грає ця команда - чемпіонат Львівщини.

У нас же все пішло на міні-футбол, на баскетбол. Звичайно і в ці види спорту потрібно вкладати гроші, але першопровідником спорту на Прикарпатті завжди був футбол.

- Так сталося, що у мене тоді не було людини, котра б могла допомогти у роботі. Тому я запросив Володю Шарана. Він одразу ж погодився. Було це ще в ужгородському «Закарпатті».

Це була, по суті, його перша серйозна практика. Я йому довіряв, працювали ми майже цілий рік. Як тренер Шаран футболіст намагаєтьсяпоставити команді видовщну гру. Думаю у «Карпатах» у нього все вийде.

- Роки роботи з Кварцяним згадуються також з великою приємністю. Адже усе, що він задумував -  він втілював у життя.  За два роки ми зробили з «Волині» команду вищої ліги. Потім дійшли до півфіналу Кубка України у котрому в Києві поступилися «Динамо» 1:0.

У нього є своя специфіка роботи. Він завжди давав хлопцям зрозуміти що на полі треба працювати а не відбувати номер. Тому й бувало, що на поле виходив один футболіст, а вже за 10 хвилин його могли замінити.

До речі, Кварцяний у Луцьку зараз залишив хорошу плеяду молодих футболістів. Шкода, що так сталося з його кар’єрою.  Сподіваюся, все налагодиться.

- Звичайно кожен з футболістів може собі дещо позволити. Але щоб карати за ці речі - треба мати чим карати. А як немає важелів впливу то що тоді можна зробити. Потрібно словами достукуватися до хлопців. Принаймні за моєї присутності в клубі футболісти собі нічого такого не позволяли.

- Я почав кар’єру у Калуші. Грав за юнаків. Потім потрапив у Франківськ, де мною вже почали опікуватися Степан Рибак, Михайло Гнатишин. Це ті люди, що мені помогли стати на ноги.

- Тренером я у Польщі став сам. Працював там 9 років. Щодня потрібно було доводити, що ти спеціаліст. І я радий, що мені вдалося дійти до команди вищої ліги («Відзев»). Там тоді грали дуже серйозні футболісти. Після Польщі була «Волинь» (5 років), два роки віддав «Закарпаттю» і після цього у мене затягнулася епопея з «Прикарпаттям». Шкода, що наразі немає можливості зробити у нашій області серйозну команду.

- Тарас Михалик. Спочатку він грав нападника. Потім зайняв позицію правого півзахисника. Потім я планував поставити Михалика у центр захисту. Тоді ще у «Закарпатті» на цій позиції грав Чижевський, котрому було 37 років. То я хотів підготувати йому достойну заміну. Тоді в Ужгороді виступали Кобін, Кополовець, Галайда. Багато гарних хлопців, котрі тепер достойно виступають у великих клубах.

- Я радий, що мені вдалося допомогти цьому хлопцю. У нього вже тоді спостерігався значний прогрес. Хочу сказати, що у нас з ним дотепер збереглися добрі стосунки. Фактично я привів у «Динамо» двох футболістів – Лужного Олега 1988 рік (котрий тоді починав у Луцьку) та  Тараса Михалика.

- Багато було тоді цікавих людей. До сьогодні підтримую стосунки з Курбаном Бердиєвим («Рубін»  Казань), Старковим Олександром (зараз тренерує Азербайджан), Мухановим, Соловйовим («Торпедо» Москва тренер юнаків).  Зідзвонюємося з ними на свята. Поздоровляємо один одного з Днем народження.

- Ми не знайшли для проекту ділянки, на котрій можна було б розмістити штучний футбольний майданчик. І на тому все завершилось.

- Їх було три: перший у 1972 році – вихід «Спартака» у вищу лігу СРСР; другий - вихід «Волині» до вищої ліги України (Кушлик -  помічник Кварцяного). А третій - мабуть найкращий сезон - коли очолюване мною «Закарпаття» здобуло перепустку в українську еліту.

- Звичайно.

- Нестерук. Найбільше забив. Значить кращий.

- Немає.

- Чи надходять вам пропозиції з інших клубів.

- Переговори ведуться завжди, але ніколи нічого не відомо до кінця. Тобто до підписання контракту.

- Тлумач.

- Серед тренерів дорослих колективів – напевно нікого. Серед тренерів юнаків  - Поптанич та Москвін. А взагалі: ну що таке тепер тренер?- дали команду, дали екіпіровку, дали фінансування - тренуй і перемагай. Тепер це, швидше за все, мотиватори. Адже у команди-чемпіони набирають переважно навчених футболістів.

- Чи продовжується футбольна династія?

- Наразі ні. Думалося, що гратиме молодший син Андрій. Але я тоді не зміг йому приділити достатньо уваги, оскільки був у Польщі. Тепер і Олександр і Андрій мають гарну роботу і я ними можу гордитися. (Андрій – стоматолог, Олександр – директор фірми).

- Новий рік. Різдво. Збираємось усі на батьківщині, в Калуші. Батьків уже немає проте зимові свята завжди проходять у колі рідних людей.