Цьогорічна календарна осінь розпочалась доволі сумно: 2 вересня перестало битися серце Михайла Гнатишина. Сьогодні виповнюється 40 днів з дня його смерті.
Старше покоління вболівальників пам’ятає його неординарного, нестримного, швидкого форварда калуського "Хіміка", івано-франківських "Спартака" та "Електрона", долинського "Нафтовика". У минулому стрімкий нападник став не менш успішним тренером та і загалом був непересічною особистістю.
З його іменем сьогодні пов’язуємо цілу епоху, до того ж доволі успішну в історії прикарпатського футболу.
А у повсякденному житті він був, як мовиться, душею компанії. Сам завжди був у хорошому гуморі і усіх довкруж себе заряджав хорошим настроєм і оптимізмом. В усьому, що відбувається довкола, він будь що намагався віднайти позитив. Там, де знаходився він завжди були жарти і гумор, не бракувало оповідок Михайла Миколайовича про минуле футбольне буття, різноманітних інших трафунків, підмічених та вміло переданих ним. Його розповіді можна було слухати не те що годинами, а й днями. Окремі із них, найпопулярніші, його близьке оточення, здавалось вже вивчило напам’ять, причому ледь не дослівно. Але щоразу хотілося почути це знову і з новою цікавістю. І він вкотре розповідав охоче, до того ж образно ще з притаманною лише йому іронією. Може через це з ним було легко й цікаво.
Було… Це болюче слово, в яке не віриться…
ГНАТИШИН МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ
Народився 9 листопада 1947 року в селі Сівка Калуська Калуського району.
Освіта: Тернопільський педагогічний інститут (1980).
Залучався до збірної команди УРСР класу "Б" (1969).
Досягнення:
чемпіон України (1969, 1972), фіналіст Кубка України (1973), володар Кубка України серед аматорів (1976), фіналіст (1977), бронзовий призер чемпіонату КФК (1976), чемпіон Івано-Франківщини (1965-1966), срібний призер чемпіонату області (1968), бронзовий призер (1981), володар Кубка Івано-Франківщини (1976, 1977, 1980), фіналіст (1965, 1966, 1975, 1981, 1982).
Тренерська кар’єра:
працював тренером Долинської (1978-1984) та Тисменицької ДЮСШ (1984-1989).
"Нафтовик" Долина (1982-1984, граючий тренер), "Прикарпаття" Івано-Франківськ (1990-1999, асистент головного тренера), "Енергетик" Бурштин (1999-2004, головний тренер), (2008-2010, асистент головного тренера), "Карпати" Яремче (2004-2005), "Бескид" Надвірна (2006-2007), "Вихор" Ямниця (2005-2008, 2011-2012).
Досягнення:
срібний призер друголігової першості УРСР (1991), срібний (2003) та бронзовий призер друголігової першості України (2000), чемпіон Івано-Франківщини (1976, 1977, 1979, 1980, 1983), фіналіст Кубка Івано-Франківщини та Суперкубка Івано-Франківської області (2006), срібний призер чемпіонату Тисменицького району (2011, 2012).
У минулому також п'ять разів входив до десятки кращих тренерів області, був членом Виконавчого комітету та Тренерської ради обласної федерації футболу, працював спостерігачем арбітражу на матчах обласних змагань з футболу та інструктором по спорту в с. Ямниця.
Відзнаки:
Почесна грамота ФФУ до 20-річчя утворення Івано-Франківської федерації футболу (2010), Медаль ІФФФ "За заслуги" (2010), Почесна грамота обласної ради та Івано-Франківської обласної державної адміністрації з нагоди відзначення 40-річчя перемоги "Спартака" в чемпіонаті УРСР та здобуття командою путівки до першої ліги чемпіонату СРСР (2012), індивідуальна нагорода Івано-Франківської обласної асоціації футболу у номінації "Вірні традиціям" (2020).
Без футболу він себе не уявляв, не мислив. Про це говорив неодноразово. Та і все його життя, віддане служінню футболу, зайве тому свідчення.
"Футболу потрібно віддаватись сповна": – завжди наголошував Михайло Гнатишин.
На запитання про власне тренерське кредо відповідав доволі чітко: "До роботи я в усі часи ставився сумлінно і відповідально, де б не доводилося працювати, цього ж вимагаю і від підопічних. Я не можу і не буду працювати у команді, коли не буде поступального руху вперед, прогресу, а відповідно – результату. Так само і у роботі з окремими футболістами. Всі вони повинні віддаватися футболу сповна. Лише тоді будуть помітні зрушення на краще, прийдуть успіхи."
…2003 після перенесеного інфаркту (як однієї з причин важкої тренерської праці), Михайло Миколайович несподівано почав віршувати. Ці несміливі спроби – нехай багато у чому недосконалі, але безмежно щирі своїй безпосередності – він присвячував, в основному, своїм колегам, друзям, що пов’язані з футболом: "Напишу, подарую, а чернетки згодом десь губляться…"
Івано-франківський "Спартак" зразка 1969 року відзначався надійністю у захисті і нестримністю в атаці. На фото: нападник Михайло Гнатишин і воротар команди Іван Краснецький.
Гірко, сумно і прикро, що він пішов від нас. Так невчасно і так несподівано. Прикро, що по молодості власних років не побачив наживо його гри та голів у час професійної кар’єри. Та і пізніше з різних причин також. Водночас безмежно радий, що запізнався із цією людиною пізніше. Ми часто зустрічались, довго спілкувались на різні теми, а не лише на футбольні, не відчуваючи різниці у роках.
З ним направду було легко і цікаво. Він був світлою людиною. Нехай таким і залишається у нашій пам’яті та серцях близьких і рідних.
P.S. Надзвичайно боляче із того, що перед календарним поєдинком чемпіонату між "Прикарпаттям" та тернопільською "Нивою" на стадіоні "Рух", що відбувся 11 вересня, не вшанували пам’ять Михайла Миколайовича Гнатишина хвилиною мовчання…
Команди-мрії Михайла Гнатишина
"Прикарпаття" Івано-Франківськ – срібний призер друголігової першості УРСР 1991 року
Стоять: Роман Бочкур, Богдан Шкварок, Андрій Хомин, Андрій Шулятицький, Валерій Лахмай, Валерій Карібов, Роман Григорчук, Ігор Мельничук, Михайло Савка, Роман Русановський, Іван Краснецький, Михайло Гнатишин. Сидять: Ігор Стахів, Андрій Романчук, Руслан Депелян, Сергій Сташко, Сергій Пташник, Петро Русак.
"Спартак" Івано-Франківськ – чемпіон України 1969 року
Стоять: головний тренер Вадим Кириченко, Анналі Караданов, Валерій Голубцов, Степан Рибак, Степан Чопей, Мирослав Григорук, Зіновій Гнатик, Богдан Горичок, начальник команди Віталій Токарєв. Сидять: Михайло Гнатишин, Олександр Мартиненко, Петро Хащевський, Віктор Куркотов, Богдан Копитчак, Юрій Іванов, Орест Лазуркевич. Лежать: Мирослав Ступар та Іван Краснецький.
-->