Футбол Надвірнянщини

Міні-чат

НЕЗАБАРОМ

Чемпіонату Надвірнянського району з міні – футболу

Афіша

<

ТРК"Надвірна"

Хмарка тегів

дзюдо самбо шахи Чемпіонат області плавання волейбол бокс 2 ліга 1 ліга легка атлетика баскетбол 2008 Роман Гонтюк Руслан Струк ШШК Інтелект Делятин зелена Ланчин Струк Романенко Луців Зінчук Дутка Тимків Гаврилюк Галушка Михайлюк Харебава Попович Сандир Клюфінський Максимюк Вінтоняк Боднарук Сайко Семенюк Микитин Яковенко Говерла Цуцилів Пнів Середній Майдан Козловський Гонтюк Ільків пожар Остапюк Кретова Куницька Токарчук Першість області Кубок області Надвірна Паньків Ілитчук Губян Пилипяк Гуш чемпіонат України Радошинська Максимович Бойчук Надвірнянський коледж НТУ Поварчук БК НАДВІРНА Онуфрак Голоднюк Льовін Курчук Наливайко шашки район футбол Область Міні-футбол чемпіонат району історія футболу Надвірнянщини дівчата Сокіл Фитьків Прут Делятин Бескид Надвірна Битків кубок чемпіонів міст та районів обл ФК Зелена ФК Ланчин Завадський ФК Перерісль Білі Ослави Надвірняночка Мельничук ФК Битків фото Відео ФКБитків кубок району Пасічна Арсенал Тисменичани ФК Красна Нептун Заболотів ФК Обертин

Статистика

Онлайн всього: 7
Гостей: 7
Користувачів: 0


на сайт заходили nrff

На стадіо району

Головна » 2021 » Січень » 30 » Голкіпер Лев БОРНЯК: «Надвірнянський стадіон був для мене найкращим у світі»
09:59
Голкіпер Лев БОРНЯК: «Надвірнянський стадіон був для мене найкращим у світі»

Ці слова і нині не втратили актуальності для відомого футболіста, найкращого воротаря Прикарпаття і Надвірнянщини Лева Дмитровича Борняка.

– А тоді, коли у нашому райцентрі почали споруджувати лікарню чи першу п`ятиповерхівку, я, дитина, бувало йду, і так тішуся собі: «Йой, та я виступаю за Надвірну, де будують такі будинки…», зауважує Лев Борняк.

У Надвірну малий Левко приїхав із батьками із самого серця Галичини – древнього Льовова наприкінці 50-х років минулого століття. По закінченні Львівських педагогічного та лісотехнічного вузів мати Надія Андріївна вчителювала у Стримбівській школі, а батько Дмитро Миколайович працював головним інженером на тодішньому потужному Надвірнянському лісокомбінаті.

«Ми цілий день пропадали на стадіоні»

– Я вчився у Надвірнянській середній школі №1, – каже Лев Борняк. – На заняття ходили в другу зміну, а зранку – на тренування.

Першу спортивну школу у Надвірній відкрили 1966-го року. Тоді працювали два тренери надвірнянець Богдан Гелевич та Ярослав Тимчишин зі Стрия. Ми тоді цілий день пропадали на стадіоні. На тренування приходили по 30-40 хлопчаків, продовжує Лев Дмитрович, уточнюючи що футболом розпочав займатися з 5-го класу. – Коли їхали грати на змагання, то тренер аж не знав кого брати. І щоб нікого не образити, то брав усіх почергово. У маленькому автобусі старші гравці сиділи спереду, а молодші – ззаду.

На перших порах я відразу взявся займатися ще й баскетболом. Тобто, один день приходжу на тренування з футболу, а на наступний – із баскетболу. Тож якось «дотренувався» до того, що … знепритомнів. Тоді тренер порадив мені зробити вибір: або футбол, або баскетбол.

2

«Провів із перебинтованою головою три гри»

…У команді футбольного дитинства Левка Борняка грали Володя Дербінжі, який зараз проживає у Москві; покійні Володимир Данів, Юра Скиба; а також Віктор Мокряк, брати Валентин та Анатолій Козлови, Василь Томин. Уже восьмикласниками, виборовши перемогу з рахунком 4:0 під час тренувальної гри в Івано-Франківську, юні футболісти з Надвірної виступали за збірну області.

Для нього та його ровесників футбольними полями стали маленькі майданчики у кожному дворі. А перший стадіон був взагалі невеликим і знаходився за приміщенням, де нині розташований інклюзивно-ресурсний центр (а перед тим – вечірня школа).

Футбольну форму шили самі. Лев Дмитрович пам`ятає, як старанно готувала форму воротаря йому мама. Тоді налічувалося вісім вуличних команд, між якими проводили змагання на приз «Шкіряний м`яч». Переможець їхав на обласні змагання. З великою любов`ю і повагою хлопчаки ставилися тоді до свого тренера-наставника Михайла Федоришина.

– Він приходив до нас у «спецовці» із ключами. І ми всі, діти (тоді 5-6-7-класники) збігалися до нього, – мовить Лев Дмитрович і з його пам`яті зринає ще один спогад: – Якось у неділю наша вулична команда «Сокіл» зійшлася у поєдинку з «Індією» з Назавизова. Під час матчу мене травмували у голову. Перебинтували. Того ж дня довелося мені зіграти ще дві гри за збірну ДЮСШ та за юнацький склад надвірнянського «Нафтовика». Так що із стадіону забрав уже батько.

16

А через поразку плакала вся команда

– Найпродуктивнішими роками для володарів копаного м`яча видалися 1971-й і 1972-й роки, – розповідає Лев Борняк. – Ми тоді грали 12 ігор без поразки(!). Але одного разу фортуна від нас відвернулася, коли у спортивному герці на футбольному полі зійшлися із командою технікуму фізичної культури і спорту. Тоді ми зайшли у роздягальню і всі … плакали.

«Згодом м`яч став, як …кавун»

– У далекому 1965-му ніпельних м`ячів ще не виготовляли, лише шнуровані, продовжує мій співрозмовник, для якого саме той старенький м`яч у воротах і визначив його амплуа як гравця найдемократичнішого виду спорту. Але милим серцю назавше залишилися м`ячі, подаровані батьком.

Перший ніпельний волейбольний м`яч, який Дмитро Борняк привіз із Москви, де підвищував кваліфікацію у Міністерстві лісової промисловості, тріснув одразу після одного тренування. Другий ніпельний м`яч жовтого кольору послужив Левкові два десятки років: – Я весь час його спускав, змащував жиром, щоб не розбивався. А він все одно став такий, як кавун…

Попри те, любов власне до футболу прищепив малому Левку учень його матері Дмитро Михалко, який працював електриком на тодішньому нафтопереробному заводі. Батько Левка також займався спортом – грав у волейбол. Навіть у студентські роки виступав за збірну інституту. У пам`яті Лева Дмитровича зринув ще один добрий спогад: – Повернувшись одного разу зі змагань, де я виступав, батько запитує мене: «Чому ти так кричиш на стадіоні?» Довелось мені пояснювати татові, що я керую захисниками. Адже вони стоять до мене спиною, а мені все видно і я їм усе підказую.

Лев Дмитрович каже, що вдячний долі за батьків: терплячу матір, вимогливого батька, який своєю завзятістю і працелюбністю мотивував його ще змалечку робити вранці зарядку, що у подальшому стало запорукою успішного заняття спортом. Левко Борняк констатує: грав у волейбол, баскетбол, адже це дуже гарні вправи для футболу, а також у настільний теніс, завдяки чому виробляється реакція. Тому, приміром, усі воротарі хокею – майстри спорту з настільного тенісу.

І вже по-філософськи оцінює той факт, що не поїхав у Дніпропетровськ, куди його, школярем, прийшовши аж до дому, запрошували у ФК «Дніпро»…

Упродовж усієї своєї футбольної кар`єри він зіграв у надвірнянських ФК «Нафтовик», «Бистриця», «Автомобіліст», «Бескид»; Солотвинському «Авангарді»; Івано-Франківському «Локомотиві»; «Латориця» (Мукачево), ФК «Колос (Перерісль), збірній команді Прикарпатського військового округу, у ФК «Зірка» (Бердичів) і «Гаврилівка», а останню гру – у ФК «Карпати» (Яремче) у 1994-му.

Вроджений талант і надзвичайна працелюбність принесли футболістові чимало здобутків: тричі – володар Кубка області (двічі надвірнянська «Бистриця» і один раз – івано-франківський «Локомотив»); чемпіон Івано-Франківської області у складі надвірнянської «Бистриці».

Крім того, нагадаємо, грав у баскетбол, гандбол, волейбол та хокей. Двічі вигравав зимову Республіканську олімпіаду з бігу на лижах серед студентів технікумів.

Бігав на лижах у Пущі Водиці та Куп`янську. З особливим трепетом Лев Дмитрович згадує тренера, інструктора зі спорту Надвірнянського лісокомбінату росіянина Михайла Ульянова, котрий сам, вихованець дитбудинку, вкладав у розвиток спорту серед дітей весь свій педагогічний дар і любов. Власне під його орудою надвірнянські спортсмени, серед яких і Лев Борняк, неодноразово їздили на свято Півночі до Мурманська на початку 1980-х.

По закінченні футбольної кар`єри він ще 5 років грав у збірній Надвірної з міні-футболу, а як ветеран – у волейбольній команді «Опіка», а також активну участь брав у районних змаганнях із пляжного волейболу.

Левові Борняку пощастило на футбольних полях зіграти незабутні матчі разом із Степаном Чопеєм, який свого часу виступав за івано-франківський «Спартак» і київське «Динамо»; Богданом Копитчаком (ФК «Спартак» і «Карпати», Львів); Віктором Клим`юком («Спартак», СК «Карпати»); Богданом Дибенком (ФК «Карпати»); Василем Чіхом, Василем Петриком, Сергієм Домщиковим («Прикарпаття»), Степаном Хоптою («Металіст» Харків, «Спартак» Житомир).

Відточувати майстерність і кувати волю до перемоги повсякчас молодому футболістові, перед тим, як він став знаним, допомогли тренери: згаданий Михайло Федоришин, а також Євген Рубчак, Богдан Гелевич, Юрій Шулятицький, Петро Кушлик.

У феєрії незабутніх футбольних матчів Левко Борняк виокремив два товариські матчі із ветеранами львівських «Карпат» на львівському стадіоні «Україна», присвячений 55-річчю з дня народження капітана ФК «Карпати» Ігоря Кульчицького, а другий на початку 2000-х у виправній колонії у Товмачику на Коломийщині.

***

Уже перебуваючи на заслуженому відпочинку, Лев Дмитрович й надалі фанатично відданий футболу. Півдесятка років працював на громадських засадах тренером ФК «Надвірняночка» при Надвірнянському коледжі НТУ. Деякі з його вихованок нині вже – у збірній України. Також вісім років тренував воротарів у ФК «Битків».

Нині Лева Борняка не покидає його заповітне і цілком реальне бажання – відкрити школу футбольних воротарів у Надвірній. Подібні школи уже діють в Івано-Франківську, Калуші та Коломиї. «Як кажуть, хороший воротар – це вже пів команди», – посміхнувся співрозмовник. І з цим – неможливо не погодитися. Бо кому, як не йому, славному голкіперу надвірнянського футболу, судилося стати першим номером. І саме його якісна робота приносила небувалі успіхи командам, в яких він грав. І саме його ворота залишалися недоторканними і неприступними для суперників. Бо він не лише володів сильною фізичною підготовкою, але й міг передбачити дії суперника. Недарма в історію надвірнянського футболу Лев Борняк увійшов легендарним стражем воріт.

Він і тепер не покидає надії, що воротарську школу таки вдасться зорганізувати. Можливо, після другої, третьої спроби.

Вирісши у сім`ї довгожителів (батько Левка Борняка, котрий дійшов із фронтовими боями до Берліна і збив там ще німецький танк, відійшов у засвіти 95-річним; дід по батьківській лінії – у віці 91 рік, а прадід прожив понад 100 років), Лев Дмитрович продовжує родинну традицію. У свої 70 років, які відзначив у вівторок, 26 січня, веде здоровий спосіб життя, щодня долає 5-6 кілометрів довкола озера, до глибокої осені плаває у міському озері.

Разом із дружиною виховали двох донечок. Молодша – кандидат у майстри спорту зі стрільби, старша – закохана у мистецтво, була учасником відомого колективу «Шовкова косиця», яким керувала заслужений працівник культури України Любов Орел. Обоє подарували дідусеві трьох онуків.

Хто-зна, можливо, і в когось із них проявиться фанатична дідусева любов до футболу…

Леся ДУТЧАК «Народна Воля».

 
Переглядів: 162 | Додав: nrff | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

інші мови

Форма входу

sport.if.ua

Пошук

Календар

«  Січень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Цікаве

партнери

Друзі сайту

Футбол Івано-Франківщини border= Ураган Ів-Фр border= Городенківська РФФ Галицький футбол Нафтохімік-ДЮСШ №3 border= ЖФК Британський Футбол українською Офіційний сайт футбольного клубу ФК -->

футбол юа

Архів записів