Дмитро Селепей (*1896+1935) – український лікар Надвірнянської повітової «Каси хорих», член товариства «Просвіта», засновник філії товариства «Відродження» та молодіжної патріотичної організації «Пласт» у Надвірнянщині у 1929 році, голова проводу футбольного клубу «Бескид».
Доктор медицини Дмитро Селепей народився у селі Крихівці біля Станіславова у Галичині у 1896 році. Його родина походить зі знатного татарського роду мангитів, які осіли в Галичині у 17-му столітті. У 1927-му закінчив навчання на медичному факультеті Карлового університету у Празі (Чехія). Для оплати навчання змушений працювати на важких допоміжних роботах, які підірвали здоров’я майбутнього лікаря. Нострифікацію медичного диплому провів у Вільнюсі й отримав право на приватну лікарську практику у 1928 році. Працював у загальній лікарні у Станіславі і лікував пацієнтку Марію Бачинську із Станіслава. Між ними обома виникли взаємні любовні почуття і він одружився на красивій брюнетці. Молоде подружжя переїхало до міста Надвірна.
«З початком тридцятих років нашого сторіччя прибув та осів у Надвірній молодий лікар д-р Селепей. Смаглявий на виду, середнього росту, досить щуплий на тілі, але помітно серйозний і поважний, коли звернути увагу на його вік. Лікар у своєму званні з покликання і надзвичайно солідний, розумний і небуденний педант при спілкуванні зі своїми пацієнтами. Його приймальня містилася у середмісті Надвірної, устаткована новими приладами лікарських винаходів, вичікувала нових пацієнтів, поборюючи трудні початки кожного нового лікаря на новому місці.Д-р Селепей приймав своїх пацієнтів дуже докладно, уважно стежив за станом їхнього здоров’я. У будь-яких розмовах із людьми, яких зустрічав – він рідко коли зажартував чи всміхнувся. Його теми у розмовах були переважно серйозні» [1.ст.455].
Надвірнянці з любов’ю ставилися до лікаря-патріота Дмитра Селепея тому, що лікував незаможних містян і гуцулів із навколишніх сіл безоплатно, за свої кошти купував для них медикаменти. «На днях в дискусії – над новим законом про суспільні обезпечення – у польськім соймі сказано, що Українські лікарі в Касах Хорих – це білі круки. Що твердження це не голослівне, свідчить такий факт: до одної з найкраще поставлених Кас Хорих належить Каса Хорих у Надвірній (тепер приділена як відділ до Станиславова). Працював у ній дотепер на 6 лікарів – одинокий Українець, д-р Дмитро Селепей, який своєю совістю здобув прихильність усіх пацієнтів, і за це й побирав найменшу платню з усіх лікарів (400 зол.), коли то кілька лікарів побирали її по700 і більше зол. Тепер на велике здивування довідуємося, що д-р Селепей від 1-го квітня тратить заняття в Касі Хорих, як одинокий лікар Українець, хоч обезпеченці у надвірнянській Касі Хорих у великій кількости – Українці». [2,ст.1].
У 1929 році лікар-патріот засновував у м. Надвірна 73-й курінь молодіжної патріотичної організації «Пласт». У повідомленні 25 лютого 1932 року Надвірнянського старости до Станіславського воєводи про реєстрацію статуту «Відродження» твердиться: «Доктор Селепей Дмитро лікар з Надвірної у році 1929 був засновником «Пласту». Василь Свідрук, Степан Дунець, Володимир Андрійович, Володимир Костик брали активну участь у нічних фізичних вправах по військовій схемі і займали керівні посади в 73 пластовому курені…». [3].
П’ятого листопада 1931-го ініціативна група у складі адвоката Костя Бачинського, лікаря Дмитра Селепея, отця Ігнатія Харука, Степана Дунця, Володимира Андрійовича, Мирослава Харука, Пришляка Григорія, Володимира Костика, Гринішака Михайла і Свідрука Василя надіслали до Станіславського воєводства листа з проханням дозволити їм заснувати в Надвірній філію Українського Протиалкогольного Товариства «Відродження»:
«Високе Воєводство! Підписані громадяни громади Надвірна повіту Надвірнянського постановили основувати у себе філію Українського Протиалкогольного Товариства «Відродження». [4].
«Невдовзі 12.02.1932 року вони такий дозвіл одержали, але збори товариства, на яких зібралося понад 40 осіб, відбулися аж 17 квітня 1932 року. Проводив їх Д.Селепей. Він розповів присутнім про мету і завдання товариства «Відродження». Стати членами Товариства виявили бажання лише 27 осіб, переважно молодих. Першим головою обрано Дмитра Селепея. Усі члени Товариства поклялися на Біблії, що не вживатимуть напитків і засобів, що містять алкоголь, а також утримуватися від куріння. Щомісяця вони влаштовували безалкогольні забави, вечорниці, організували курси та виступали перед надвірнянцями з відчитами про шкідливість алкоголю і тютюну. Товариство «Відродження» у Надвірній проіснувало до 1936 року». [5,ст166].
Лікар-патріот підтримував тісні зв’язки з доктором Костянтином Львовичем Воєвідкою, чотарем і головним лікарем Коша Українських Січових Стрільців, одним з організаторів медичної служби Українського війська, підполковник Армії Української Народної Республіки, сподвижником Євгена Коновальця. Кость Воєвідка народився у селі Зелена Надвірнянського повіту.
Михайло Дем’янчук – голова Надвірнянського товариства «Луг» згадує про активну участь Д. Селепея в управлінні надвірнянської футбольної дружини «Бескид»: «Окремо треба вирахувати тих діячів, що офіційно були членами проводу в «Бескиді». Це голови: д-р Дмитро Селепей, д-р Володимир Трутяк, д-р Ярослав Кучерський, містоголова Михайло Дем’янчук, секретар Михайло Гринішак (згинув у катівні Ґестапа у Станиславові). Софія Збудовська, Килиман, мґр. Олександер Саноцький, мґр. Степан Свищ і інші. Автор цих слів не пригадує західньо-українського міста, в якому до тренінгу ставилися б так уважливо, як у Надвірній: члени проводу так же, як і змагуни.
Надвірнянці своїми технічно-спортовими здобутками виявили, що вони без сумніву були в 1930-х роках другою, за «Проломом», українською футбольною силою Станиславівської Землі. Як доказ на це можуть служити дві перемоги над «Проломом» 1936-го року (у другій грі «Пролом» таки не жартував – ставкою була кваліфікація за вхід до кляси А…». [6,ст.351].
Лікар-патріот закладав фундамент у справу виховання молодих надвірнянців у національно-патріотичному дусі, добре грав у шахи і розвивав традиції шахматної школи родини Срібних у Надвірній.
Та не судилося патріотові продовжувати благородну справу служіння своєму народові і в 1935 році він відійшов у молодому віці у вічність.
Його найкращий товариш Степан Волянський згадує: «Він дійсно був хворий, про що вчасно постарався вияснити мені на річевому викладі про його недугу серця, а саме: звуження аорти, допроваджуючої кров до серця. Єдиним ліком на цю хворобу, в тих часах, було спричинювати поширення тієї аорти заходом йодового лікування. Сьогодні зробили б йому операцію і, напевно, втримали у нормальному стані без усяких комплікацій від’ємних наслідків. У тих же часах лікарська мудрість була безсильна проти цієї хвороби. Найбільше болючим для доктора було це, що він – як лікар давав собі справу з безвихідности і не мав надії на полегшу. Він зовсім свідомо приготовлювавсь до своєї катастрофи та старавсь обговорити зі мною всякі формальності, які мали б слідувати після його смерти. Я почувавсь у дуже прикрому становищі, як його найліпший товариш, якому він і звіривсь із своїми трагедіями, і вибрав мене для полагодження всіляких формальностей, які належало б учинити в імені його дружини. Я подбав полагодити все потрібне та спричинив реалізацію асекураційних поліс так, щоб удовиця могла спокійно подумати про себе та про сина. Вона зосталась на місці та винаймила цілу лікарську приймальню новому лікареві д-рові Трутякові, котрий прибув після смерти д-ра Селепея». [1,ст.456].
У 1932-му народився у сім’ї син Ярослав, якого доктор дуже любив, та все журився тим, що син не пам’ятатиме свого батька, та виросте в середовищі, далекому від батьківських національних переконань. Син продовжив лікарську справу свого батька. У 1955-му здобув вищу освіту в Станіславському медінституті, п’ять років працював лікарем у медичних закладах Станіславщини. У 1960-1964 роках працював районним лікарем-гінекологом у Надвірнянській лікарні. Як висококласного спеціаліста його запросили на роботу до Львова. У 1968-му Ярослав одружився на лікарці Тетяні зі священицького роду Мишковських. У сім’ї народилися два сини Роман та Юрій. Згодом Ярослав став доцентом Львівського медінституту. Помер у Львові у 2011 році.
Після відходу у засвіти лікаря-патріота Дмитра Селепея філія Українського протиалкогольного товариства «Відродження» у Надвірній у 1936-му ліквідували. На старому цвинтарі у Надвірній на вул. Соборній похований молодий лікар-патріот, Українець, котрий так передчасно відійшов в інший світ перед здійсненням мрій та справ для своїх найближчих, а, головне, для добра нашого народу і побудови Самостійної Української держави.
Хай вічною буде пам’ять про нього!
У липні 2020-го пластуни Надвірнянської станиці молодіжної патріотичної організації «Пласт» впорядкували і взяли під опіку могилу доктора медицини Дмира Селепея.
Джерела:
1. Степан Волянськний. Згадка про д-ра Селепея, лікаря в Надвірній. Альманах Станиславівської землі. Збірник матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини, том ІІ, видання центрального комітету Станиславівщини. Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1985.
2. Стаття «Всюди однакова рівність», газета «Свобода», Ч. 68, 31.03.1933.
3. ДАІФО, Фонд 2, Оп. 3. Спр. 288. Арк. 3.
4. ДАІФО, Фонд 2, Оп. 3, Спр. 288, Арк, 19.
5. Ростислав Гандзюк, Надвірна, історичний нарис. Івано-Франківськ, В-во «Сіверсія», 1999.
6. О. Гайський. Тіловиховання і спорт», «Бескид» Надвірна, Альманах Станиславівської землі: збірник матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини / ред. Б. Кравців. – Нью-Йорк; Торонто; Мюнхен: Вид. Центрального Комітету Станиславівщини, 1975, – 959 c. 351.
Ігор АНДРУНЯК,
член Національної спілки
краєзнавців України.
|
-->