"Бескид"Надвірна
Якщо на другому місці за "Проломом" ставимо сусідів з віддаленої на 40 км. Надвірної, то робимо це з двох причин: 1."Бескид", подібно як "Пролом", грав у системі ПЗПН;2. надвірнянці своїми технічно-спортовими здобутками виявили, що вони без сумніву були в 1930-х роках другою, за "Проломом", українською футбольною силою Станиславівської Землі. Як доказ на це можуть служити дві перемоги над "Проломом" 1936-го року ( в другій грі "Пролом" таки не жартував - ставкою була кваліфікація за вхід до кляси А...) і почесна поразка 1:4 проти самої "України-Львів" у ювілей 10-річчя "Бескиду".
Для тренера, що доїжджав зі Станиславова "всі дороги вели на Рим": якщо було їхати залізницею, а потім іти вулицею Шевченка, за адресу бескидівської бази правив концерт молотів з кузні гарячого , як вогонь у горнилі цієї кузні - патріота та співзасновника "Бескиду", Івана Розумовича. А за кузнею, в подвір'ї - хто не пригадує того довгого вузького дому? - жила його дочка Софія, замужна Збудовська, з чоловіком Романом - духовим батьком "Бескиду", дочкою і сином. І це вам база ч.1, у якій можна було одержати всі клюбові новини і поладнати всякі формальності.
Коли було їхати автобусом Станиславівською вулицею, то поблизу центру міста, на порозі фризиєрні, праворуч стояв у білому фризієрському китлі, як не Янко, то його брат Юзьо (замучений німецькими гестапівцями) Кравчук: перший - воротар і капітан, другий - лівиий помічник футбольної дружини "Бескиду". І ось вам база ч.2.
А в середмісті українські крамниці. Ресторан Свища маркантний і солідними стравами і фактом, що його власник, "за одним махом", був теж бурмистром Надвірної. По-американські звучав надпис над одною крамницею:"Павлусевич - книгарня і содова вода"...
У сумі сум, над містом стояв не суєтливо-купецький - тільки довбушівський дух минулих століть. Може це від того, що колись то в Надвірній, на ринку, три дні висів труп посмертно повішеного польськими жандармами Олекси Довбуша?..
Яким шляхом було не їхати і з якої бази було не йти, ціль-мета вузьким довгим провулком вела на грище "Бескиду", під горою, що скупавшися досхочу в кристально-чистій Бистриці (від міста Надвірнянською званій), ждало на своїх милих гостей-спортовців.
Автор цих слів не пригадує західньо-українського міста, в якому до тренінгу ставилися б так уважливо, як у Надвірній:члени проводу так же, як і змагуни.
Зокрема ясно в пам'яті закарбувалася похила постать будівничого Михайла Волинського, який, незважаючи на свої фізичні недомагання, всюди був, все щось мав до роботи - поправити-поліпшити. Директор Михайло Дем'янчук, крім згаданих уже прізвищ згадує таких творців, добродіїв і робітників "Бескиду" (в поазбучному порядку): адв. Кость Бачинський, мгр. Степан Волянський, адв. Ярослав Гриневич, Михайло Грегораш, Дисько, лікар д-р Дутковський, Василь Кочержук, Іван Луців, Мішкевич, адв. д-р Микола Николайчук, Степан Полатайко (старший), Степан Полатайко (молодший), Микола Полатайко, інж.Дмитро Цибрівський, о.Дмитро Шевчук - а з жінок Емілія Кузнярська. Окремо треба вирахувати тих діячів, що офіційно були членами проводу в "Бескиді". Це голови: д-р Дмитро Селепей, д-р Володимир Трутяк, д-р Ярослав Кучерський, містоголова Михайло Дем'янчук, секретар Михайло Гринішак (згинув у катівні гестапа у Станиславові). Софія Збудовська, Килиман, мгр. Олександр Саноцький, мгр. Степан Свищ і інші.
Товариство існувало з 1927-го року, більшість його змагунів рекрутувалися з передмістя Млини (між Надвірною і селом Пнів'я).Заходами Михайла Волинського й інж. Д.Цибрівського громадська рада Пнів'я дарувала "Бескидові" спортову площу, яка стала базою тіловиховного розвитку Товариства й української молоді в Надвірній.
У футбольній дружині "Бескиду" Микола Полатайко (популярно Доцьо) грав таку саму ролю, як "Кобзяр" в "Україні", чи Турко в "Сяні". Він був огранізатором гри "Бескиду" і в першій половині тридцятих років, коли грали брати Кравчуки, Михайло Гринішак, Сяньо Полатайко, Василь Свідрук, Дмитро Зорій, Петро Туєшин та інші - як і в другій половині 30-их років, коли Доцьо вів молоду талановиту гвардію; воротар Муха, Осип Полатайко, Михайло Туєшин, брати Костики, Басейчук і інші.
Перший із згаданих часових етапів зазначився природним застоєм просто тому, що в Надвірній було тільки три клюби:"Бескид", польська "Бистриця", "Гакоах" - всі в найнижчій клясі Ц.Змагань було дуже мало ( в тих часах в Галичині невідома була американська "бейзбольна система", за якою клюби можуть грати кожний проти кожного по ... шістнадцять разів).
Ситуація змінилася на краще, коли "Бескид" увійшов до кляси В і мав до діла з сильнішими противниками. Станиславівщина відкрила зараз і "Бескид" і його кращих змагунів. 1936-го року "Бескид" здобув віце-чемпіонат Станиславівської кляси Б і брав участь у кваліфікаційній рунді за вхід до кляси А. На змагунів-братів Костиків полювали багаті польські клюби, а на Доця Полатайка і Михаська Туєшина звернула була увагу "Україна"(Львів). Мала Надвірна добрих спортовців і в інших галузях, як лещетарство (відомий змагун Роман Гавриляк, потім КЛК), відбиванка (Роман Мухній, який згинув трагічно за німецьких часів; Мирон Збудовський і інші), пінг-понг тощо - на жаль, нам не вдалося роздобути відповідні дані про цей комплекс праці і виконавців.
На еміграції М.Туєшин грав у солідній польській дружині, а Басейчук був асом одної з найкращих українських дружин Баварії "Чорногора" - Авгсбург.
За часів першої большевіцької окупації панував типовий у всіх містах хаос, з новими клюбними творимами, без національно-окресленого обличчя.
Не піднісся "Бескид" на ранішу висоту і за німецьких часів. Молоді, недошколені змагуни, без прикладу і проводу організатора типу "Доця" Полатайка, лишилися на рівні сірої пересічности. А потім прийшов гестапівській розгром і фінал: новий большевицький залив...
Склад "Бескиду"тих часів:Дмитро Цівкач, Михайло Гринішак, Осип Полатайко, Василь Костик, Микола Полатайко ("Доцьо"), Осип Кравчук, Микола Костик, Петро Туєшин, Михайло Туєшин, Дмитро Туєшин, Осип Басейчук.
Матеріяли для цього підрозділу дали: дир. Михайло Дем'янчук, мгр. Кость Бачинський, Осип Полатайко
|
-->