У житті кожної людини велику роль відіграє вміння пристосуватися до обставин, здолати непрості життєві перепони, при цьому знайти вірних друзів, на все життя пронести любов до рідного краю і улюбленої гри у футбол. Особливої драматичності і трагічності досягає той факт, що ти інколи змушений «станцювати» у двобої із смертю, але сила волі все долає.
На архівній світлині 1986 року зафіксований щасливий і піднесений склад надвірнянського «Нафтовика» – володаря Кубка «Робітничої газети» і Міжнародного Кубка «Україна – Болгарія» 1987 року. Ярослав Ломпас – у першому ряду ліворуч. Цікаво буде, гадаємо, уболівальникам Надвірнянщини впізнати і згадати інших його колег-побратимів із «Нафтовика» на цій світлині.
Ось так і наш співрозмовник Ярослав Васильович Ломпас. Він народився 60 літ тому у прекрасні і ще такі теплі серпневі дні, на вулиці Промисловій у Биткові. Зростав без батьківської підтримки і розуміння, мама не мала змоги ростити трьох дітей за 42 тодішні радянські рублі у місяць.
– Єдиним виходом стало віддати нас у школу-інтернат, саме там я полюбив футбол, завдяки праці і неймовірним зусиллям зумів стати універсальним гравцем. Однаково технічно і вправно вмів зіграти як і сильною правою, так і лівою ногами, – розповідає ювіляр. – Тоді нас, хлопчаків, зачаровував успіх у Чемпіонаті Союзу у 1972-му ворошиловградської «Зорі», де виблискував талант Оніщенка, Семенова і багатьох інших, а також рівень чемпіонату світу у Німеччині.
Та тоді, для інтернатників, існував своєрідний психологічний бар’єр і вони ніяк не наважувалися переступити поріг дитячо-юнацької спортивної школи. – Щасливим квитком для мене став турнір, організований тренером Євгеном Рубчаком, серед учнів міських шкіл Надвірної, – продовжує свою оповідь ювіляр. – Мене і відібрали до складу команди «Нафтовик», де відіграв один сезон, а згодом перевели до дорослого складу.
Зринають щемливі спогади про той час… Драматичні матчі-поєдинки із коломийським «Сільмашем», івано-франківським «Електроном», тернопільською «Ватрою», львівським «Буревісником», здобуття двох Кубків і Суперкубка області, напружені дружні тренування із братами Бенюками: Богдан – тепер народний артист України, Шевченківський лауреат і Микола (вже відійшов у засвіти). – Приємно згадати своїх друзів на футбольному полі і поза ним – Миколу Пристая, Сергія Домщикова, Ігоря Винника, Степана Хопту, Василя Чіха, Василя Петрика, Володимира Крайника, Ярослава Ковальчука, а зі старшого покоління – Зеновія Костика, Володимира Кочержука, Володимира Коноваленка, Богдана Гелевича.
Особливо вагомим у футбольній кар`єрі Ярослава Ломпаса, як і всього надвірнянського «Нафтовика» і тисяч його уболівальників, стали 1986-1987 роки. Тоді «Нафтовик» здобув Кубок «Робітничої газети» і переміг у Міжнародному Кубку «Україна – Болгарія».
16 років віддані футбольній команді із Надвірної, щоправда, під різними назвами, стали часом гартування дружніх почуттів і довершення спортивної слави рідного міста.
– Непростий і переломний час настав у 1991-му. Тоді значним потрясінням для мене стала загибель мами, – мовить ювіляр.
Розпочалися нелегкі емігрантські будні у пошуках кращого життя і заробітків. Спочатку трудився у ковбасному цеху у Німеччині, опісля – на заводі з обробки граніту. У 1997-му повернувся у рідну Надвірну, через рік народився син.
Та проминуло декілька років і важкі життєві обставини знову штовхають податися за океан у пошуках кращої долі… Сполучені Штати Америки, нове життя, турбота про сім’ю, яка залишилася в Україні… Та доля невблаганна… Дві важкі травми, лікування, долання себе і болю і, нарешті, перемога і життя для тебе починається по-новому. З чистого листа, коли ти вмієш долати біль.
Ось уже із призми такого славного віку зринають багато фактів і переживань, серед них гордість за рідну надвірнянську футбольну команду, яка у різні роки грала під назвами «Нафтовик», «Бистриця» і «Бескид», завжди демонструючи гуцульський і бандерівський націоналістичний дух, а також щира турбота і бажання повсякчас допомагати рідній нації, яка боролася і долала владний режим у час Помаранчевої і Революції Гідності. Американців просто шокувала героїчність української нації, коли її сини і дочки із дерев’яним щитом йшли проти куль.
…Василь Ярославович Ломпас, який зараз у родинній Вітчизні, найвищими цінностями вважає любов до рідної землі і краю, де ти зростав, до матері та України. За життя він спізнав багато гіркого, але теплими променями зігріває душу дружина, троє дітей і троє онуків. – Ми всі вболіваємо за кращу долю України і вірю, що ми обов’язково цього досягнемо, – оптимістично підтримує себе і переконує нас серпневий ювіляр із Биткова.
Василь ІВАСЮК
|
-->