Після того, як Роман Максим’юк залишив луцьку «Волинь», здавалося, він завершить кар’єру – все ж таки 35 років. Однак наш краянин нині захищає кольори новачка казахської прем’єр-ліги клубу «Казахмис» з містечка Сатпаєв. Там його розшукали пітерські журналісти. Приводом для інтерв’ю стала 10-та річниця здобуття «Зенітом» Кубка Росії. Саме чудовий гол українця поставив крапку у фінальному протистоянні з московським «Динамо» (3:1).
– Романе, якими вітрами занесло вас у казахські степи?
– Ще минулого року український фахівець Віктор Догадайло запросив в «Атирау». Там підібрався молодий, амбіційний колектив, в якому Віктор Гаврилович відвів мені роль дядька-наставника.
– Чому ж тоді новий сезон ви розпочали у «Казахмисі»?
– На базі «Атирау» вирішили створити базовий клуб для молодіжної і національної збірних Казахстану. Я в нього не вписувався: і вік заважав, і статус легіонера.
– В казахський футбол справді потекли великі гроші?
– Це не зовсім так. Серйозний бюджет мають тільки чотири клуби: астанський «Локомотив», «Актобе», «Іртиш» Павлодар і «Тобол» Кустанай. Моя команда найбідніша серед еліти. Та завдяки доброму тренувальному процесу тримаємося у серединці. Футбол тут, до речі, висвітлюється доволі слабо. Телетрансляції практично відсутні, газети також пишуть мало.
– А з точки зору побутових умов проблем немає?
– Менталітет людей тут сильно відрізняється від нашого. До цього важко звикнути. Напевно у великих містах – Алма-Аті чи Астані було б легше адаптуватися. Не можу сказати, що я мріяв саме про таке продовження кар’єри. Однак людина до всього звикає. Тож намагаюся професійно виконувати свої обов’язки.
– Нещодавно в «Локомотиві» дебютували відомі російські футболісти Єгор Тітов і Андрій Тіхонов. Зустрічалися?
– Аякже! Свого часу ми разом відпочивали у Таїланді, тож добре знайомі. Доля звела нас ще в першому турі. Тіхонов, побачивши мене, здивувався: «А ти що тут робиш?». Ми поступилися у драматичній боротьбі – 3:4.
– В «Зеніті» вас називали «карпатською електричкою»…
– Це фани придумали. За манерою гри я справді нагадував електричку (сміється).
– Перемогу «Зеніта» в Кубку пам’ятаєте?
– Таке не забувається. Нас просили зробити свято, якого не було у Петербурзі 15 років, з моменту перемоги в чемпіонаті СРСР у 1984-му. А на Кубок у Пітері взагалі чекали 55 років! Керівники клубу, тренери намагалися донести до нас, що фінал може трапитися один раз у житті. Але хлопці й без того були голодні на перемоги. Хто нас тоді знав? Дуже шкодую, що невдовзі довелося залишити «Зеніт».
– Чому?
– Закінчувався контракт, а в «Зеніті» я був одним з найменш оплачуваних. Натомість мав запрошення від київського «Динамо». Крім того, мені поставили умову: хочеш грати в збірній України – переходь у Київ.
– Мабуть, і постать Валерія Лобановського зіграла свою роль?
– Для будь-якої футбольної людини Лобановський – це вершина, орієнтир. Від однієї розмови з Валерієм Васильовичем мурашки по шкірі бігали. Втім особисто для мене тренером №1 є Анатолій Бишовець (тренер «Зеніта» – прим. авт.). Це він зробив з мене футболіста. Про те, що я захоплений роботою цього фахівця, відверто сказав і під час двогодинної розмови з Лобановським. Я й гадки не мав, що Бишовець і Лобановський – вороги. Це мене й згубило…
– Вам вже 35. Про майбутнє задумуєтеся?
– Допоки є сили і здоров’я, буду виходити на поле. Головне – обійтися без травм. Щодо майбутнього… Хотів би залишитися у футболі тренером.
Роман Максим’юк. Народився 14 червня 1974 р. у селищі Битків. Виступав за «Прикарпаття» Івано-Франківськ (1991, 1995–97), «Бескид» Надвірна (1992-93), «Кристал» Чортків (1993), ЦСКА-«Борисфен» Київ (1994–95), «Зеніт» Санкт-Петербург (1998–99), «Динамо» Київ (2000–01), «Дніпро» Дніпропетровськ (2001–05), «Волинь» Луцьк (2005–08), «Атирау» Атирау (2008), «Казахмис» Сатпаєв (2009). Володар Кубка Росії-1999. Чемпіон України-1999/2000, бронзовий призер-2004/05. За збірну України зіграв 5 матчів.
Містечко Сатпаєв з населенням бл. 60 тис. осіб завдячує своїй появі розташованим неподалік покладам мідної руди. Їх розробкою займається найбільша металургійна компанія Казахстану «Казахмис». Свій родовід місто веде від середини 1950 років. Розташоване за 500 км від обласного центру – Караганди. ФК «Казахмис» утворено 30 квітня 2006 року. Щоб не залежати від примх природи, домашні матчі команда проводить під дахом на полі зі штучним покриттям. Спорткомплекс «Казахмис», до складу якого входять також басейн і хокейна арена, вважається одним з найкращих у Казахстані.
"Західний кур"єр"
|
-->