В одному з нечисельних своїх інтерв’ю Василь Чіх, якому
на той момент вже виповнилося 40 років (що, однак, не заважало йому
продовжувати кар’єру гравця), жартома сказав: якби не травми, то
виходив би на футбольний газон і до шістдесяти літ, щоб одразу піти на
пенсію. Доля відміряла йому менше. Минулого тижня невиліковна хвороба
безжалісно вирвала цю завжди життєрадісну людину з наших лав. Василю
Дмитровичу йшов лише 55-й рік…
Футбольна кар’єра Василя Чіха
розпочалася у шостому класі. Примостившись у кузові вантажівки, котра
везла команду рідного йому села Парище, що на Надвірнянщині (Василь
Дмитрович з гумором називав малу батьківщину Парижем), на виїзний
поєдинок, він і гадки не мав, що доведеться виходити на поле разом з
дорослими дядьками. Та вже на місті виявилося, що гравців не вистачає,
а Чіх навіть форми не мав. Футболку дали, а от взуття… Довелося грати у
тому, в чому приїхав. В черевиках чи сандалях – через багато років
Василь Дмитрович вже пригадати не міг.
У тому, що він здатен грати
на професійному рівні, Чіха переконав Степан Рибак, з яким разом
виступали у «Ждановці» з Отинії. Найпам’ятнішим і найприємнішим
футбольним днем Василь Дмитрович називав 15 травня 1980 року. Саме тоді
він вперше приміряв футболку івано-франківського «Спартака» у
товариській зустрічі з «Шахтарем» із Бая-Маре (Румунія),
містом-побратимом нашого обласного центру. У своєму дебютному сезоні у
першій лізі СРСР він у 29 матчах відзначився чотири рази!
Наступного
року футбол приніс йому і найбільше задоволення, і найбільше
розчарування. В лютому 1981 р. у матчі групового турніру франківці на
полі стадіону «Авангард» в Ужгороді зуміли стримати натиск столичного
«Динамо» (0:0),
а от у листопаді інша нічия, проти іншого «Динамо», зі Ставрополя, –
2:2 завдала чимало болю, адже «Прикарпаття» вибуло з першої ліги.
Кольори
«Прикарпаття» Василь Чіх захищав впродовж п’яти сезонів. Також грав у
«Вілії» з Бричан, хмельницькому «Поділлі», коломийському «Покутті»,
надвірнянському «Бескиді». Визнавався кращим гравцем фіналу кубка
«Золотий колос» в Молдавії у 1977 р. і фіналу кубка «Робітничої газети»
у 1986-му у складі надвірнянської «Бистриці». Вважав, що міг би досягти
більшого, якби потрапив у великий футбол не у 26 років, а хоча би у
19-20.
Компенсував згаяне спортивним довголіттям. Дружина не
одного разу запитувала, чи не соромно з дітьми бігати? А Василь
Дмитрович навіть у п’ятдесят залишався душею таким же юним, як тоді,
коли вантажівкою їхав на свій перший у житті поєдинок…
"Західний кур"єр"
|
-->