15-16 червня у м. Кременці Тернопільської області відбувся чемпіонат України зі стрибків на лижах із трампліна і лижного двоборства. Хоча в юнаків уже протягом місяця тривають канікули, але вони не забувають про активний спосіб життя.

У турнірі від Надвірнянської ДЮСШ ФСТ «Україна» взяли участь вісім вихованців. Ілля Кулініч, учень Надвірнянської ЗОШ І-ІІІ ст. № 3 завоював золоту та дві бронзові медалі. А ще його відзначили дипломами та медалями відповідних ступенів Міністерства у справах молоді і спорту України. Його колеги Максим Суликов та Богдан Павлюк посіли четверті місця у своїх вікових групах.

Особисто поспілкувавшись цими днями із директором Надвірнянської дитячо-юнацької спортивної школи Олексієм Катаманом безпосередньо біля підніжжя трампліна, я поцікавилася, чи насправді він займався так посилено тому, що попереду нові змагання?

– А що, вдома сидіти? – чую відповідь. – Захотілося позайматися зі своїми вихованцями, хоча змагання відбудуться пізніше.

– Нещодавно завершились змагання зі стрибків на лижах. Чи маєте плани на майбутнє для своїх підопічних?

– Незабаром, 13-15 липня нас чекає турне у Верховині, а на 15-17 липня припадають змагання на Кубок України у Ворохті. Ціле літо у нас сплановане, та й не тільки літо. Пізніше чекає ще й «Кубок Карпат».

– Зараз молодь чомусь пасивнішає до здорового активного життя… А чи не помічаєте спаду напливу дітей у вашу школу? Чи все ж є зацікавлені добровольці?

 – Мені здається, що, на превеликий жаль, зараз усе прямує до спаду, але повільно. Ми стараємося зацікавлювати. Спочатку  діти приходять і по двадцять, і по тридцять осіб. Але потім наступає «система відсіювання». Хто розвинув достатній талант –залишається, а хто ні – покидає цей спорт.

– Можливо, новинкою стало б внесення нових видів спорту у програму змагань? Наприклад, катання на сноуборді. Не бажаєте випробувати щось нове?

– Та ні, не маємо таких можливостей, бо потребуємо екіпірування. До того ж потрібні спеціалісти у цій справі.

– У Вашому персоналі немає всебічно підготовлених спеціалістів у різних сферах спорту?

– На жаль, немає. Це дуже важко, адже я і директор, і тренер. А коли починаються далекі поїздки, то вся відповідальність на мені: поїздка, дорога, організаторські питання і підготовка моїх вихованців, зрештою, перебіг самих змагань.

– А Ви особисто займаєтесь якимись видами спорту, окрім лижнього?

 – Та ні, я  тільки бігаю щоранку. Розминкові вправи, щоб, направду, ранково збудитися. Я – спеціаліст тільки у лижному спорті. У цьому питайте і вимагайте з мене.

– Скільки Ви років у своїй улюбленій сфері? І чи ніколи не шкодували про зроблений вибір?

– Мені уже скоро на пенсію. Я 40 літ відпрацював на цій роботі, а у спорті перебував до 27 років. У свій час став майстром спорту Радянського Союзу, щоправда, був невиїзним. А уже у часи Незалежної України виїздив зі своїми вихованцями за кордон.

Чи шкодував я? Ніколи. А навіщо жаліти про уже обраний життєвий шлях.

– Щиро дякую за розмову. Чекаємо від вас нових спортивних здобутків.

– Якщо бажаєте – приїжджайте у Ворохту, матимете можливість ближче познайомитися зі спортивними дійствами і поспілкуватися з нашими переможцями. Будемо сподіватися, що наша влада надасть допомогу в екіпіруванні та запропонує спеціалістів, щоб ще більше популяризувати Надвірнянську дитячо-юнацьку спортивну школу.

…Наша розмова торкнулась ряду проблемних питань, як от, згадана школа літаючих лижників, її вихованці і тренер (водночас і директор) потребують серйозної підтримки владних і зацікавлених добродійних структур та окремих благодійників. Школа має і виховала своїх лідерів, фаворитів  (про яких чемпіонати України й Європи заговорили нераз). Зрештою, спортивних особистостей зі стрибків із трампліна. А чому відвернулися у Надвірній (чи й не у Прикарпатті?) від Надвірнянського трампліна у підніжжі древньокняжого українського Городища, котрий донедавна славу спортивну і громадську Надвірнянщині і Прикарпаттю приносив?!

Чи лише у байдужості молоді заковика? Хто, нарешті, підставить плече, аби до трампліна – майданчика майбутніх звершень лижніх літунів нашого краю – шлях пролягав не через всілякі природні бар`єри, а нормальним (як донедавна пам`ятають надвірнянці) містком через Бистрицю – ріку нашого дитинства й юності? Чи наступні покоління надвірнянців  пізнають красу і захоплення трампліном, таїною древнього Городища, чи відчують одвічне стремління краян до висот – і не лише спортивних? Для цього не лише сподіваймося. Думаймо. І працюймо.

Ольга ІВАНІЦЬКА,

слухач Школи журналістики

Івано-Франківської

облорганізації Національної

 спілки журналістів України.