Цьогоріч виповнилося 90 років футбольній команді «Прут» із селища Делятин, а також своє 80-ліття відсвяткував почесний тренер Степан Квочак.
Він більше як півстоліття віддав цьому колективу, зарекомендував себе як гравець і тренер, а своє вміння і футбольну майстерність і тепер передає дітям.
Під час урочистостей численні гості свята ознайомилися із фотовиставкою та оглянули завойовані трофеї, трудився над її оформленням завідувач місцевого краєзнавчого музею Андрій Мисюк.
Історичними фактами та спогадами поділилися: дослідник історії прикарпатського футболу, ветеран освітянської ниви Данило Гребеняк, а також 85-річний Михайло Мигалюк (грав у 1950-1960 роках), один із організаторів ФК, який грав за фінансової допомоги Делятинського лісокомбінату Володимир Дяченко (відіграв більше як п’ятнадцять років), краєзнавець, член НСЖУ 82-річний Роман Флис.
Тепло вітали ювіляра Степана Квочака заступник і секретар Делятинської селищної ради ОТГ Михайло Обідняк і Віра Кухтарук, які вручили грошову премію і цінний подарунок, іменну футболку під № 80 презентував ветеран місцевого футболу, колишній багаторічний директор школи у Заріччі Ярослав Гуменюк, а делятинець Михайло Менделюк, який, між іншим, грав за юнацький склад, передав вітання від обласної федерації футболу і вболівальників Яремчанщини.
Закінчилося свято товариським матчем між ветеранами футболу Делятина та Яремчі, яка завершилася із рахунком 4:4.
***
Футбольний колектив «Прут» для своєї слави та вміння енергію, запал, наснагу бере із бурхливої гірської однойменної річки. А таких здобутків, серед відшуканих і задокументованих, трішки назбиралося.
Сайт «Футбол Надвірнянщини» наводить таку цікаву статистику: у 1951-му – збірна Яремчанського району, основу якої складали футболісти із Делятина, пробилася до фіналу Кубка Станіславської області; у 1997-му стала чемпіоном району, у 1998-му і 2003-му – завойовувала кубок (двічі) та суперкубок (один раз) району; у 2009-му – юнаки вибороли бронзові нагороди, а через рік – тріумфували у першості області із футболу і допомогли здобути друге загальнокомандне місце, а в 2011-му – бронзові призери Кубка Федерації пам’яті М. Думанського. Цьогоріч делятинці не змагалися ні у районних, ні в обласних змаганнях, але активно ведуть кампанію із формування команди, яка попередньо планує заявлятися у першість області.
Витоки своєї історії делятинський футбол бере із 1928-го, коли тут функціонували два стадіони і чотири футбольні дружини – польська, єврейська і дві українські. Саме «Прут» виступав у турнірах під егідою Української спортової спілки УСС. Як пише у власному дослідженні Олександр Тищенко, посилаючись на книгу Ігоря Дейчаківського «Копаний м’яч у Станиславові», «на початку 1930-х років майже всі українські команди Станиславівщини Український спортовий союз об`єднав в окружну футбольну українську лігу. Тут виступали «Прут» із Делятина, «Сокіл» із станиславівського Бельведеру, УСК із Станиславова, команди з Богородчан, Отинії, Товмача, Калуша, Коломиї».
А в передвоєнні роки, як розповідає ветеран делятинського футболу, дослідник його історії Данило Гребеняк, діяли три команди, які грали між собою на місцевому стадіоні. – Українці грали у «Пруті», поляки створили «Сокіл», а євреї – «Гасмонею». Звичайно, спочатку не вдавалося налагодити рівень гри місцевих делятинських виконавців, але з часом їхня майстерність покращувалася, зокрема, і завдяки роботі тренерів, деякі з них були з обласного центру Станіслава (теперішній Івано-Франківськ).
Є в історії «Прута» і матч з угорськими військовими, який міг закінчитися доволі трагічно. Як пригадав Роман Флис, котрий зажив собі слави у селищі як футболіст, журналіст і дослідник, це відбулося на Зелені свята 1943-го. – У Делятині тоді розквартирували Мадярський гірський стрілецький батальйон. Його вояки захотіли зіграти з нашими футболістами. Основний час того матчу закінчився із рахунком 3:3, а в додатковий час українці забили ще раз, чим розлютили суперників. – Озброєні солдати тоді «зіпхали» делятинських футболістів до центру поля. Жінки, побоюючись розстрілів, почали кричати і плакати, – розповідає Роман Флис. Воротар, учасник того матчу Дмитро Панасюк, який власне і розповів про ті події Романові Флису, відзначив, що то не був матч – то була революція. – Тоді врятував футболістів від розправи зарічанець, котрий повідомив у гестапо про цей випадок і його агенти зуміли зупинити мадярські безлади. Хоча це могло закінчитися так само трагічно, як із київським «Динамо». Про цей факт детальніше написав Роман Флис у своїй книзі «Світ на долоні».
Після закінчення війни розпочався процес із відродження футбольного клубу. Спортсменами, передусім, рухало бажання. А найбільшого розквіту досягнули у 1961-му, коли команда увійшла до групи «А» Чемпіонату області. Роман Флис, який тоді керував спортивними товариствами й організаціями Яремчанщини, зазначає, що такому успіху «Прута» посприяв активний тренувальний процес. – Тоді ми виграли у команд із Косова, Кут, Богородчан, коломийської «Зірки», станіславського «Локомотива», Рогатина, з калушанами зіграли внічию. У когорті найсильніших команда повсякчас демонструвала характер й старалася нав’язати боротьбу за серйозні і високі місця у турнірній таблиці.
У славну історію делятинського «Прута» золотими буквами вписане ім`я футболіста і тренера Степана Захаровича Квочака. Данило Гребеняк розповів про нього такий цікавий факт. Він разом із Володимиром Капчуком залучили у команду Степана Чопея, який народився у Гвіздці, а навчався у Коршеві теперішнього Коломийського району, який надалі грав у Надвірній у «Нафтовику», станіславському «Спартаку» і київському «Динамо». Ще один делятинець Іван Боднарук трудився лікарем футбольного клубу ЦСКА у Москві. Славним футбольним вихідцем із краю Прута є Тарас Ковальчук, який багато сезонів відіграв в івано-франківському «Прикарпатті». Серед помітних постатей – Ярослав Горбовий, котрий грав за івано-франківський «Спартак». Михайла Горбового і Миколу Ключівського у різні роки запрошували до збірної команди області.
Зокрема, Степан Чопей є вихованцем дитячої спортивної школи у Делятині, перший тренер — Роман Срібний. На аматорському рівні виступав за «Нафтовик» (Надвірна). Професійну кар’єру в 1968-му розпочав в армійському клубі СКА (Львів). Наступного сезону став гравцем «Спартака» (Івано-Франківськ), у складі якого відзначився 12-ма голами. На початку 1970-го перейшов до київського «Динамо». Дебютував у футболці киян 24 вересня у програному (0:1) виїзному поєдинку 27-го туру вищої групи класу А проти московського ЦСКА. Степан вийшов на поле на 78-й хвилині, замінивши Володимира Веремєєва. Проте закріпитися у столичному клубі не зумів і, зігравши 3 матчі (ще 11 поєдинків, в яких відзначився 11 голами, провів у першості дублерів), повернувся до «Спартака». У 1976 році став найкращим бомбардиром клубу в сезоні – 16 голів. Тоді ж завершив кар’єру футболіста.
Тарас Ковальчук – вихованець ДЮСШ Заріччя, перші тренери – Ярослав Гуменюк і Ярослав Меланюк. У 1990-му розпочав дорослу футбольну кар’єру в складі місцевих «Прута» і «Бескида». У 1991-му перейшов до івано-франківського «Прикарпаття», в якому виступав протягом 4 років, а в 1994-му – гравець олімпійської збірної України. У 1997-му після не зовсім успішних виступів у закордонних клубах повернувся до івано-франківського «Прикарпаття». Також виступав у клубах «Тисмениця», «Чорногора» (Івано-Франківськ) та «Енергетик» (Бурштин). На початку 2003-го перейшов до бориспільського «Борисфена», якому допоміг перейти до Вищої ліги. Влітку 2004-го року зіграв єдиний матч у складі чернігівської «Десни», потім повернувся до «Борисфена». Весняну частину сезону 2004/2005 років провів у луганській «Зорі». Влітку 2005-го – знову в Івано-Франківську, де виступав у складі місцевого «Факела» до завершення професійної кар’єри у 2007-му. Наступного року виступав в аматорському клубі «Бережани» (5 матчів). Із 2011 по 2013 роки захищав кольори іншого аматорського клубу «Прут» (смт. Делятин), а також тренував цю команду.
Вагомо доклалися і продовжують докладатися до розвитку футбольного колективу численні функціонери, тренери і небайдужі делятинці. Серед них Роман Флис, Ярослав Петріщак, Василь Масевич, Василь Завадський, Микола Ясінський, Михайло Волярчук, Степан Квочак, Ярослав Гуменюк, Ярослав Меланюк, Василь Гродзіцький, Тарас Ковальчук, Микола Мойсин, Зеновій Пендорак, Володимир Дяченко, Володимир Капчук. А в наші дні виступили ініціаторами відновлення команди Ярослав Данилюк і Руслан Зупник. Уже невдовзі «Прут» має стартувати у другій обласній лізі.
Є в славній прутянській історії і матчі з командами майстрів та суперниками із закордону, серед них – львівські «Карпати», «Спартак» і «Прикарпаття» з Івано-Франківська, колективи із Ясіні та Рахова Закарпатської області, молдовських Бельц, болгарської Враци і румунських Бая-Маре і Сегету. А останнім на сьогодні здобутком для колективу залишається тріумф у першому розіграші Кубка «Прикарпатська весна», присвяченого світлій пам’яті вояка АТО Анатолія Гаркавенка.
Уже з утвердженням Незалежності славні сторінки історії делятинського футболу почали наповнюватися новими яскравими барвами, серед яких звитяги у районних та обласних змагах і утвердження футбольної слави селища.
Василь ІВАСЮК «Народна Воля»
|
-->